Підготовлено Сидорчук Альоною
Перші грамплатівки з'явилися зі створенням грамофона Емілем Берлінерем ще в 80-х роках XIX століття. Платівки були виготовлені з шелаку, грали всього 4-5 хвилин і пройшли безліч видозмін. На фабриці, яка була заснована винахідником, штампували пластинки із металевої копії.
Прообразами сучасних платівок були воскові циліндри. Саме цей спосіб запису, дорогий та кропіткий, використала Леся Українка, коли реалізовувала проект із запису кобзарів різних регіонів країни. Того часу машинка для валиків коштувала більше 300 рублів – сума, на яку можна було купити хутір. Наразі серед більше ніж ста валиків із дорогоцінними записами вціліла половина, вони зберігаються у Львівському музеї.
Згодом, у Європі та Сполучених штатах Америки почали з’являтися фабрики, які виготовляли грамофони та вінілові пластинки, а на початку 20 століття тираж виготовлення грамплатівок сягнув понад чотири мільйони екземплярів.
В Англії, в 19 столітті, на вініл вперше записали фрагмент української опери “Запорожець за Дунаєм”, а випущена ця платівка була компанією пана Берлінера. Ще сім — записано було тією ж фабрикою у 1900 році. а у 1914 році до ювілею Шевченка були записані «Реве та стогне Дніпр широкий», «І широку долину», «Якби мені черевички», «Огні горять, музика грає», «Тече вода в синє море».
В Україні, а саме у Львові, пісні у виконанні Ганни Крушельницької були записані у 1904-1905 роках. До слова, сестра Ганни, оперна діва Соломія Крушельницька, записала власну платівку на два роки раніше на американській студії.
Трохи пізніше “світ побачили” пластинки із піснями української оперної співачки Філімони Лопатинської. Згодом, в Києві розпочала роботу студія звукозапису, проте виготовлення грамплатівок було в Німеччині. У 1911 році з’явилася студія, яка не лише записувала пісні, а й виготовляла вінілові платівки.
Питомо український вініл існує трохи більше 30 років, оскільки став таким саме після зникнення цензури, але українці в культурі прослуховування перебувають майже вдвічі довше.
З приходом радянської влади усі засоби для запису музики в Україні були знищені або вивезені до Москви, де використовувались для запису агітаційних промов. Тоді почався радянський період українського вінілу. Хоч і супроводжуваний цензурою, він значною мірою вплинув на формування безпосередньо української музики, оскільки багато нашої музики було записано саме радянською фірмою «Мелодія», а «музика на кістках» практично стала запорукою розвитку українського фанку та попмузики
Поняття «музика на кістках» з’явилося у рок-н-рольні 60-ті та було фактично одним із перших проявів музичного піратства. Збережені в радянських лікарнях архіви рентгенів стали найдоступнішим матеріалом, на якому можна було перезаписати справжню платівку.
Коли приїжджала закордонна платівка, на найближчому кордоні купували різак, ставили її, і вирізали на рентгені. Чути було лише верхні частоти, але люди слухали, бо хотіли цього.
Українська музична культура, зокрема вінілова формувалася у 1960-х. «Мрія», «Еней», «Друге дихання», «Смерічка», «Опришки», «Кобза», «Арніка», «Чарівні гітари», «Ватра», «Візерунки шляхів» — неповний перелік колективів, що творили музику в радянській дійсності. Їхній доробок став знаковим для сучасної музичної культури незалежної України.
Хоч тоталітарна система тоді трошки послабила тиск, музиканти розуміли, що ходять по тонкому льоду, граючи «буржуазну музику», як її тоді називали. Існувала певна цензура та монополія на видання та просування музики. Так, одна з платівок «Візерунки шляхів» починається з комуністичної пісні, «Чарівні гітари» записувались в Москві, а назва гурту прописувалась хоч і українською мовою, але російським транслітеруванням, записи, наприклад, Софії Ротару, були двомовними — з різних сторін платівки.
Щодо процесу видання платівок, то в Союзі це було доволі складно — на той момент існувала єдина фірма «Мелодія». За час свого існування вони випустили понад 500 платівок, 20 з яких містили питомо український матеріал. Ця двадцятка платівок, грубо кажучи, існувала завдяки Василю Зінкевичу, Назарію Яремчуку, Тарасу Петриненку, Віктору Морозову, Кирилу Стеценку та Володимиру Івасюку.
З часом кількість та різновиди програвачів змінювались. Після 1991 року завод платівок «Мелодія» у Апрелівці під Москвою намагався існувати самостійно, але протримався недовго. Стрімко падали продажі: 33 мільйони платівок у 1991 році та всього 10 мільйонів у 1992-му. У 1995 році їм довелося повністю припинити випуск платівок і перейти на магнітофонні касети. Поява дисків та касет значною мірою спричинила відмирання вінілу. Однак не відібрала сакральності.
У 2022 році вінілові платівки випередили компакт-диски – їх було продано 41 мільйон одиниць проти 33 мільйонів проданих CD. Про це йдеться у щорічному звіті про доходи Американської асоціації звукозапису (RIAA).
У звіті зазначають, що продажі вінілових платівок повільно росли впродовж останніх 16 років, і тепер на них припадає 71% усіх доходів від фізичних музичних форматів. І поки вони між 2021 та 2022 роками зросли на 4%, заробивши $1,7 мільярда, лише продажі вінілу склали $1,2 мільярда.
Чим би не відчувався для вас вініл — інтимним процесом чи даниною моді — слухайте. Прослуховування вінілу має право на життя в будь-якому вигляді, оскільки також є частиною українською музичної культури. Усі прояви культури варто зберігати в такі часи, як зараз.
Бібліотека «ШО» уже має поличку з першими вініловими платівками. Якщо ви потребуєте шматочок чогось особистого, інтимного, яке дає певну розрядку від жахів дійсності. От вініл — саме те.
Comentarios